«Культура і життя» приємно здивувала!

Погляд вихопив незвичний газетний логотип – «Українська культура». Придбав. Виявилося, що це оновлений варіант добре відомої газети «Культура і життя»! Легендарного видання, що виходить аж з 1923 року!

Нова команда менеджерів Анатолія Сєрікова, що очолила Державне підприємство «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України», продовжує приємно дивувати.

Недавно я  писав про вихід оновленого журналу «Пам‘ятки України», що за рівнем оформлення і поліграфії сягнув світових стандартів. Настала черга «КІЖ».

Ми якось звикли, що україномовні культурологічні видання ледве животіють. Видаються на поганенькому папері, з невиразними фотографіями, слабенькими текстами ні про що… Це при тому, що засновниками переважної більшості подібних ЗМІ виступає Мінкульт. З бюджету виділяються якісь кошти, які старанно освоюють редакції. Зарплати маленькі. Гонорари мізерні. Тиражі смішні. Журналістська спільнота щиро співчуває співробітникам подібних редакцій – люди або чекають, або вже на пенсії…

-Видання повнокольорове, налічує 32-сторінки, заявлений наклад - 10 тис. примірників. Виходитиме щотижнево. – Розповів керівник проекту Анатолій Сєріков, - Працюємо на базі редакцій газети «Культура і життя» та журналів «Діалоги», «Пам'ятки України» й «Українська культура». Спробуємо знайти і втримати сучасний європейський формат. Експериментуємо, думаємо…

В газеті дійсно є що почитати.

Новини Міністерства. Хроніка культурних подій. Фестивалі. Кіно. Оригінальна подача бесіди з гостем редакції – В.Яворівським. Огляд україномовної періодики Америки. Чернігівський художній музей представляє Галаганівську колекцію.

Тетяна Швачко дала рецензію на спектаклі Національної опери України та Харківського театру опери і балету.

Гарне дослідження про О.Кошиця. Анонс Гогольфесту.

Людмила Чечель говорить з М.Іллєнком на «спеціальну тему українського кіно».

Представлені сучасні художники.

В рубриці «етногрупи» - гуцули.

Є чимало регіональних новин. У цьому номері гарно представлена Одеська область.

Відслідковує газета і музейні новини. Тут все традиційно – скандали, проблеми. Приємно, що газета передрукувала наш матеріал «Іржаве обличчя війни» про Музей слідопитів, що діє при журналі «Музеї України»…

Згадується ювілей історичної бібліотеки. Є поезія. Книжковий огляд…

Вже встигли відкрити пряму редакційну передплату. Добилися того, що газета потрапила до газетних кіосків столиці. Якщо хтось думає, що це легко – спробуйте! Кіоскери взагалі відірвалися від реалій, вимагаючи більше двадцяти тисяч гривень стартового внеску…

КІЖ розповсюджується на борту лайнерів кількох авіакомпаній, у великих готелях, кінотеатрах, книжкових супермаркетах, літ-кафе, Французькому культурному центрі…

Виявляється, і перебуваючи у форматі Мінкульту, можна тримати рівень, експериментувати, творити… Що і демонструє команда Анатолія Сєрікова.

Чесно кажучи, почав поважати Міністра В.Вовкуна, що ризикнув запросити цих людей.

Зрозуміло, часу у них майже не лишається. Знову ті кляті вибори. За півроку реалізувати задумане не встигнуть. Але, те, що планку якості культурологічних видань їм вдалося рішуче підняти – факт!

Закликаю колег-журналістів підтримати починання команди А.Сєрікова – напишіть хоч кілька добрих слів! Для них це важливо…

Маючи бойовий досвід видання україномовного музейного журналу власним коштом, розумію, як їм важко. Тримайтеся! Чим можемо – допоможемо.

І трохи нищівної критики. Але, дружньої.

Ми живемо в епоху інформаційних технологій. Цю замітку, розміщену в Інтернеті, передрукує кілька десятків сайтів різних країн. Чесно кажучи, для мене і багатьох колег, мережа перетворилася у головну арену. Основну інформацію ми отримуємо і поширюємо саме через Інтернет. Більшість видань Мінкульту і досі не мають повноцінних сайтів! Що автоматично відкидає їх на інформаційну периферію. 

Приклад з власного досвіду. Нині часопис «Музеї України» виходить раз на квартал. Маємо 400-700 передплатників. Сайт відвідує 400-700 читачів ЩОДНЯ! Із доброї сотні країн. Виходить, що паперова версія є імідж-додатком сайту. І така ситуація у більшості журналів.

 Висновок: програма створення і розвиток сучасних сайтів газет і журналів, повинна стати пріоритетною для видавництва. Сподіваємося – встигнуть.

А ми продовжуємо з нетерпінням чекати виходу інших оновлених видань Міністерства культури і туризму.

Щиро зичимо успіху!