«Гончарний центр» при Вишгородському історико-культурному заповіднику

Давньоруський Вишгород Х-ХІІІ ст. населяли  ремісники, які залишили «квартал металургів», на схід від храму святих мучеників Бориса та Гліба, що знаходиться на так званій території дитинця. Там працювали ковалі, майстри ювелірних виробів, ливарники. Ремісники, які жили на березі струмка, що є природною межею древньоруського міста, займалися гончарним виробниц­твом.

Відкриття Вишгородського гончарного центру належить експедиції  Інституту археології НАНУ під керівництвом Т.Мовчанівського 12-15 вересня 1936 року .  До початку 60-х років на території, що приля­гала до вулиці Межигірського Спасу та інституту Укрелектронпроект (колишній МДБПІ) було знайдено та вивчено в процесі археологічних розкопок  5 горнів. У 60-ті роки було знайдено ще 15 горнів. Най­більш значними дослідженнями гончарного виробництва у Східній Європі були дослідження, що проводилися на Україні під час охоронно-рятувальних розкопок Інститутом археології НАН УРСР у м.Вишгороді на території садиб 9,9а, 11,13 по вулиці Межигірського Спасу. На сьо­годнішній день досліджено 12 горнів за період 1990-1996 р.р. Деякі з них зруйновані. А в 2002 році був знайдений горн І половини ХVІІ (козацької доби) у добре збереженому стані.

Розрахунки показують, що в XI ст. на території 5-6 га функ­ціонувало 250-300 горнів, в яких виготовлявся посуд, в тому числі полив’яний, керамічні писанки з поліхромним розписом, теракотові статуетки людей та тварин, плитки для підлоги з кольоровим розпи­сом. Поряд із горнами по вулиці Межигірського Спаса, 11, виявлена «вулиця гончарів» з житловими та господарчими будівлями, в яких знайдено десятки тисяч зразків ремісничої продукції. Рідкісними є горни 2-2,5м в діаметрі, в яких випалювалися одночасно десятки ке­рамічних зразків різноманітного посуду. В горнах,як правило, збе­реглися топочні камери, що слугували для збереження теплової енер­гії, і ями  перед топкою-пригребицею. Значна частина посуду мала клейма гончарів, повні аналоги яких знайдені в Києві та інших дав­ньоруських містах Середнього Подніпров’я. Це вказує на значний експорт продукції Вишгородського гончарного центру.

Унікальність культурного шару, що зберігся на території са­диб № 11 та № 13 по вул.Межигірського Спасу, полягає у збереженності горнів, що вимагає створення гончарного центру з по­дальшим використанням його в якості музейної експозиції. В той час, як садиба за № 11 найбільш придатна для охоронно-рятувальних розкопок та музеєфікації давніх горнів, садиба за № 1З представляє собою інтерес для будівництва павільйону зі створенням у ньому стаціонарно діючих експозицій Вишгородського гончарного центру. В павільйоні плануєть­ся відтворення точної копії гончарної печі часів Київської Русі з подальшим виготовленням у ній копій давньоруського посуду та суве­нірів для реалізації відвідувачам.

До відкриття Вишгородського гончарного виробництва найбільш великими центрами гончарства вважалися Київ та Білгород (теперішня Білогородка Києво-Святошинського району). Однак обсяг Вишгородського виробництва на сьогоднішній день вважається найбільш великим. Анало­гічної експозиції на території, яку заселяли східні слов”яни, не існує.

Вивчення Вишгородського гончарного центру проводилося і буде проводитися силами вчених-археологів Інституту археології НАНУ. Серед них були такі дослідники, як Ф.Козубовський, Г.Мовчанівський, Ф.Довженок, П.Толочко, Р.Орлов, Р.Терпіловський, В.Козюба та інші.

Гончарний центр при Вишгородському історико-культурному запо­віднику повинен увійти до туристичного маршруту «Давній Київ», як невід’ємна частина стародавньої столиці слов’ян.

Лагунова М.П., заступник директора

з організаційних питань

Вишгородського історико-культурного заповідника