ФОТО ЛЕОНIДА БАККА / «День» ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК «БИТВА ЗА КИЇВ У 1943 РОЦІ»

Чому варто побувати у Нових Петрівцях

Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день музеїв. В Україні їх налічується більше 400 державних, майже 100 музеїв Міноборони, 3500 — у системі Мінкульту, десятки — у дрібніших відомствах, громадських організаціях, чимало приватних. Але, загалом, музей — справа неприбуткова, точніше дуже збиткова. Держава свої збитки намагається зменшити — фінансування музеїв нині мізерне, й усе ж, на щастя, більшість музеїв «тримається» — за рахунок ентузіазму працівників, цікавості матеріалу, інколи завдяки участі меценатів. «Нам є що показати й є чим пишатися», — говорить шеф- редактор журналу «Музеї України» Наталка Iванченко. «Учасникам трьох поїздок по музеях — орден!» — зачиняючи дверцята автобуса з журналістами, обіцяє головний редактор журналу — організатор поїздки Віктор Тригуб. Ми вирушаємо в подорож до Вишгорода.

«КЛЮКВИН ДIМ»

Місто Вишгород Київської області славиться не тільки мальовничими краєвидами й цікавими туристичними маршрутами — місцевий історико-культурний заповідник є унікальною в Україні історичною пам’яткою.

Iсторія музею довга й заплутана. «Ще в ХIХ столітті, коли старовинні речі знайти було просто — копай і бери, — розповідає гід Алла Плотникова, — збирати пам’ятки почав хазяїн цього будинку на прізвисько Клюква. I хоча минуло вже більше століття, приміщення музею досі називають «Клюквин дім».

Директором першого офіційного заповідника у Вишгороді 1935 року став Iван Марчук, який сам й опікувався наповненням музею. Проте скоро Марчук був арештований, а впродовж 56 років «Клюквин дім» устиг побути й сільрадою, й школою, й студентським гуртожитком. Однак увесь цей час розкопки на території Вишгорода тривали. Учені буквально з-під землі дістали чимало безцінних знахідок: збір монет часів Iвана Грозного, прикраси, знаряддя праці й предмети домашнього вжитку щонайменше часу трипільської культури.

СФОТОГРАФУВАЛИ Й... ЗНИЩИЛИ

З післявоєнним відродженням у Вишгороді розпочалося масове інтенсивне будівництво. У середині ХХ ст. археологи знайшли 18 гончарних горнів — їх розчистили, сфотографували й... знищили. Така ж доля спіткала й багато інших цінних знахідок: на місці кінотеатру «Мир» знайшли захоронення, під заводом «Карат» нині поховані залишки металургійного та металообробного виробництв. Більшість віднайдених у радянський час експонатів або втрачені, або розкидані по музеях колишнього Радянського Союзу — працівники музею мріють їх позбирати, однак на це не мають ні часу, ні коштів, ні зв’язків.

Сучасний заповідник був відновлений і відкритий за указом Президента 1994 року. «Iз першого цвяха» його очолює Iрина Пироженко. «Ми сподіваємося, що ця нова постійна експозиція приверне увагу багатьох відвідувачів», — говорить директорка. I справді — пишатися є чим. Витримавши всі економічні негаразди останнього десятиліття, Iрина В’ячеславівна врешті спромоглася добути в обласному управлінні кошти на повний ремонт краєзнавчого музею, який відкриється для відвідувачів цього року. В майбутнiх планах пані Пироженко — організувати унікальний музей гончарства, та й початок для нього вже закладений: на території давньої гончарської вулиці (нині вул. Межигірська) чекає своєї черги ще один знайдений і законсервований гончарний горн. Серед кришталевих мрій — встановлення меж заповідника, впорядкування оглядових валів, ремонт приміщення історико-культурного музею, проведення розкопок на території колишнього дитинця й посаду.

ЦЕНТР ГОНЧАРСТВА Й ОСВIТИ

Нині в трьох залах представлено близько тисячі експонатів — від скребків і пряслиць трипільської культури до цегли з місцевих заводів XVIII — XIX століть. У стрілах, сокирах, ножах, ножицях, цвяхах, підковах, монетах повз відвідувача проходить чи не вся історія людства — із кості, каменю, міді, бронзи й, урешті, скла. Окремо стоять складені зі шматочків величезні візантійські амфори — адже саме через Вишгород свого часу ходили «із варяг у греки». У Х — ХII століттях Вишгород був визначним центром гончарства й освіти — про це свідчить велика кількість уламків горщиків, таць, світильників. Однак найстаріші світильники й чаші сягають II — III століть н. е.

Про релігійні переконання русичів свідчать і предмети з поховання священика, кам’яне пасхальне яйце, обручки, натільні хрести й хрести-енколпіони — спеціальні обереги, в яких носили мощі святих. На чільному місці — копія ікони Вишгородської Богоматері. За переказами, її образ з’явився на столі, за яким вона обідала. Утім, сама ікона була вивезена до м. Володимир, і зараз належить до експозиції московської Третьяковської галереї.

До експозиції додаються й фотографії знищених експонатів, старовинні карти (Вишгород позначений на них уже з Х століття!), схеми давнього міста й околиць, модель зруйнованого у ХII столітті храму Св. Бориса й Гліба. Iмена цих святих, похованих на дитинці міста, тісно пов’язані з історією самого міста. Храм-усипальниця для них був одним із найвеличніших у Київській Русі й руйнувався двічі — монголо-татарами 1240 року й українцями 1943 року під час форсування Дніпра. Нині на місці давньоруського храму знаходиться новий собор Св. Бориса й Гліба, зведений за проектом К. Тона в середині ХIХ ст. Тепер храм діє, в ньому зберігається список ікони Вишгородської (Володимирської) Божої Матері.

ЯК «НЕ СТОЯТИ ЗА ЦIНОЮ»

А ще за кілька кілометрів від Києва, в Нових Петрівцях, серед соснового лісу виструнчився велетень-воїн — державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році». Пам’ятник- музей визволителям Києва архітекторів А. Мілецького, В. Бакланова, скульптора I. Першудчева споруджений 1958 року. На його мармурових пілонах зазначені найменування всіх з’єднань і частин, удостоєних звання «Київські», а також нагороджених орденами за визволення Києва.

Заповідникові належить територія площею більше дев’яти гектарів, на якій збережені 650 м ходів сполучення, бліндажі й командно-спостережні пункти командувача Першого Українського фронту генерала армії М. Ватутіна, командувача 38-ї армії генерал-полковника К. Москаленка, члена Військової ради фронту генерал- лейтенанта танкових військ П. Рибалка.

Заповідною територія стала ще 20 березня 1945 року за постановою Ради народних комісарів УРСР №425. «Спочатку тут була лише хатинка, де можна було погрітися й попити чаю, а тепер тут — більше десяти тисяч експонатів», — говорить Iван Вікован, який очолює музей уже 26 років. Особливою гордістю Iвана Петровича є діорами музею. Найбільша — «Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943 р.», 8 м заввишки й 30 м завдовжки. Не так давно музей придбав нову акустичну систему, i тепер відвідувачі мають змогу почути звуки того бою. Відкрита 1980 року, понад десятиліття найбільше полотно експонувалося в сільській Покровській церкві. У створенні діорами брали участь і солдати — учасники битви, а фотокартки загиблих приносили родичі.

Експозиція музею-заповідника розповідає про події осені 1943 року — форсування Дніпра й створення Лютізького плацдарму, хід Київської наступальної операції з визволення столиці України. В експозиції музею є археологічні, етнографічні, нумізматичні збірки — карти, фронтові листи, медалі, шинелі; твори живопису й скульптури, а також фото й документи часу Великої Вітчизняної війни, не кажучи вже про зразки тогочасної військової техніки. Щороку до Дня Перемоги й Дня визволення Києва на території музею-заповідника проходять театралізовані дійства, що відтворюють бої за Київ. Ще одна прикмета музею — єдина в Україні виставка «Уніформа й озброєння», зібрана по шматочках із приватних колекцій, у тому числі й іноземних.

УНIКАЛЬНИЙ, АЛЕ МАЛОВIДОМИЙ

За час існування музею-заповідника його відвідали більше десяти мільйонів чоловік — представники 85 держав світу. Але зараз проблема відвідування актуальна як ніколи. Колектив I. Вікована створює нові, нетрадиційні форми обслуговування, прокладає нові туристичні маршрути на своїй рекреаційній території. Багато в чому нові послуги розраховані на школярів — це прогулянки Київським морем, оглядини території, де відбувалися бої, програма «Турист вихідного дня». Найближчим часом Iван Петрович планує відкрити справжню землянку — з каміном і чаєм iз алюмінієвих кружок. А цього року до Дня Перемоги на території заповідника був закладений фундамент для ще одного святого місця — каплички.

«Діти дуже мало знають не тільки про оборону Києва, а й про війну взагалі. А ми зробимо так, щоб знали, щоб цікавилися! Треба тільки звернути на це увагу Міністерства освіти, якось масово повідомити людей. Музей у нас унікальний, але про нього мало хто знає», — бідкається директор.

Отже, повідомляємо: прилучитися до історії й дістатися до чудового місця відпочинку в музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 році» можна автобусом №792 від ст. метро «Героїв Дніпра». Для дорослих — навіть із ночівлею.

№78, четвер, 18 травня 2006